Факторинг в українському законодавстві

Трактування поняття «факторинг» в українському законодавстві можна знайти відразу в декількох правових актах:

  • у Цивільному кодексі України від 16.01.2003 р. № 435-IV, наведено визначення договору факторингу:

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

  • відповідно до Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV:

Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

  • у Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III:

Факторинг – це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів.

Відповідно до чинного законодавства основними ознаками факторингу можна вважати:
1) предметом договору факторингу є право грошової вимоги до третьої особи;
2) фактор передає або зобов’язується передати в розпорядження другої сторони грошові кошти. Так відбувається фінансування фактором клієнта;
3) послугу фактор надає за плату.

Виходячи з цього, договір факторингу – це договір, за яким відступається грошова вимога, у розрахунок за яку передаються гроші, на умовах платності. Сторонами у договорі факторингу є фактор (може бути банк або інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції) і клієнт (може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності).